|
|
|
Copyright © 2007, Маньківка в Інтернеті Адреса: 20100, селище Маньківка, Маньківський район, Черкаська область, Україна Тел.: 8-068-801-50-80, Ел. пошта: mank_admin@ukr.net Створення сайту - oleg | лист вебмайстру | мапа сайту | наші проекти |
На правах рекламы | |||||||||
| профессиональные грузчики грузчики, заказать грузчиков | Типография полиграфия, московская типография | измерительные приборы приборы, вольтметр, tektronix | купить доступно - Hermle | Санатории и курорты юга кисловодск санаторий электроника | Отдых в Крыму. Крымский день - отдых и солнце | Доминиканская республика недвижимость | |||
У побуті давніх слов'ян було особове ім'я Івані: у білоруській – Іванікович, у російській - Іваньков. На Україні їм’я Іванько від імені батька стало прізвищем. Це прізвище згадується і серед козаків Білоцерківського полісу війська Запорозького. Ім'я Іванько виникло як похідне від імені Іван - м'якої форми імені Івань. У назві села - особове ім'я, або прізвище його засновника: Івані - Івань - Іванько. Отже, спочатку поселення було Івань, потім - Іваньки. Село згадується з 1594 року: тоді «...землевласник Д.Шеремет позивався до Степана Клещовського, який чинив збитки на річці Івані: ловив бобрів, лосів, оленів, диких кабанів та коней на території Буцького грунту». До речі, тут була річка Івань, яка витікала з джерел Маньківського лісу та впадала в Гірський Тікич...
Селище засновано в 1922 році переселенцями із сусіднього села Попівка. Назва походить від зеленого гаю в урочищі Сіножаття, де зводили перші хати 70 родин на землях пана Матковського. На кожного члена сім'ї нарізалася десятина чорнозему. Землевпорядкуванням нового поселення займалося подружжя Володимира Антоновича та Любові Авдіївни Лотоцьких. Першими мешканцями стали: Петро Антонович Лановенко, Василь Савович Накльока, Роман Андрійович Зух, брати Євмен Патрикович і Микола Патрикович Низькодуби. У 1925 році тут споруджено восьмирічну школу, а в 1930 селяни організували колгосп, пізніше об'єднаний з попівським, першим головою якого був Данило Олександрович Сокіл. Спеціалісти господарства за короткий час спорудили корівник, телятник, конюшню.
Село відоме з 1755 року. Назва походить, за переказами, від смачної джерельної води в місцевих криницях. Звитяжні події пов'язані зісторичними постатями України: Максимом Залізняком та Іваном Гонтою, українською козаччиною. У 1760 році закладена й освячена священиком Феодором Погорілецьким на новому місці церква Різдва Божої Матері, У 1768 році перейшла з унії до православ'я; у 1775 - тут було 34 двори та 129 хат. У 1768 році в селі налічувалося 147 дворів, а 1783 - 121 двір та 629 чоловіків і жінок. У 1864 році Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення; «Юго-восточная часть села Красноставки называется Доброе, что находится при реке Конеле и считается за особое село, хотя состоит в непрерывной связи с Красноставкой и составляет одно владельческое имение Флориана Рожицкого (латинского исповедания)...
Село відоме з 1763 року в зв'язку з наданням місцевій парафії фундушевої грамоти, і протягом віків воно йменувалося по-різному: Зензельовка - Зенгалевка - Зензелівка - Дзензелевка - Дзегелівка - Дзензелівка. Назва походить, можливо, від слів: «дзиндзик», тобто - китиця, або - «дзензелик» - полум'я ґнота. У 1775 році на новому місці зведена всім селом Зензелівки церква св. великомучениці Параскеви, забрана з православ'я до унії 1768 року. На той час тут був 131 двір, а 1783-го - 121 двір і 817 чоловіків та жінок. У 1864 році дослідник краю Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення: «Дзензелевка, село в 6-ти верстах от Маньковки, при вершинах того же ручья. Жителей обоего пола 1269. Церковь Параскевская, деревянная, построена 1764 года, земли имеет 35 десятин. В жалованье причту назначено 180 рублей».
Село вперше згадується у зв'язку із закладанням 14 листопада 1751 року церкви Різдва Божої Матері, освяченої уніатським протопопом Василем Кремезовичем, її приєднано до православ'я 1772 року. У 1775 році в селі було 170 хат і дворів. У 1768 році тут нараховувалося 182 господарств, а 1783 - лише 145 дворів, у яких проживало 975 чоловіків і жінок. У польськомовному оригіналі презенти (документа, яким пан дозволяв його власникові посісти парафіяльний уряд), наданій Ф.С.Потоцьким священикові Ігнатові Пшевроцькому (Перевроцькому), датованій 23 серпня 1754 року, це поселення назване в перекладі «слобода Поминик». Отже село було засновано незадовго перед тим на давньому татарському шляху. Цей шлях, що тягнувся з Тального, це одне з відгалужень Великого Чорного Шляху, який, очевидно, звався Кривошарівським і згаданий у 1609 році під час надання Уманській пустелі В.А.Калиновському...
Село вперше згадано в 1763 році в зв'язку з наданням місцевій парафії фундушевої грамоти; назва походить від березових гаїв, що й нині милують око жителів та гостей своєю незрівняною красою. У 1764 році тут закладено й освячено на новому місці сокальським протопопом уніатським Левом Пліскевичем церкву св. великомученика Димитрія. Перейшла з унії до православ'я в 1768 році. У 1768 році тут було 114 господарств, у 1783 - 77, а в 1784 проживало 553 мешканці. У 1864 році дослідник нашого краю Лаврентій Похилевич записує: «Березовка, село при реке Тикиче, в 3-х верстах ниже местечка Буков. Жителей обоего пола: православных 700, римских католиков 8, евреев 8, земли 2346 десятин. Церковь Дмитриевская, деревянная, 7-го класса; земли имеет 71 десятину. Построена 1764 года»...
Село згадується після 1900 року й назва (спочатку хутора) походить від першої поселенки - Уляни, яка з дітьми (чоловік трагічно загинув) спорудила першу хатину, а потім тут почали облаштовуватися й інші переселенці. У 1906 році на хуторі спалахнула чума, багато людей вимерло, а інші, тікаючи від пошесті, залишили хати й перебралися до села Багва. У 1922 році, коли лихо відступило, з Багви до Ульянівки поверталися колишні хуторяни. У 1947 році село електрифіковано, а з 1955 заговорило радіо. У 1960 році виросла будова нової початкової школи, наступного - клуб, де виділено куток і для бібліотеки; у 1967 році зведено продовольчий магазин...
Село відоме з середини XVIII століття, але річка Багна згадується за століття перед тим, у 30-х роках XVII століття. Якщо вона заснована біля багнистої місцевості, то від цього и могла виникнути її назва, а відтак - і села. Можливо, що в назві села давньослов'янське особове ім'я його засновника Багна або прізвища, яке могло бути як похідне від імені Баг чи похідного від нього Бата; імена Баг і Вага від імен батьків стали на Україні прізвищами. Бага є основою російського прізвища - Багін, відомі українські прізвища такої ж форми як здогадне ім'я Багна: Берна, Бухне, Перна, походження яких за їх кореневими основами можна вивести з давньослов'янських. В «Интабулярных ведомостях о принадлежности сел графу Потоцкому» 1795 року записано, що на той час у Багві значилося «крестьян: мужчин 188, женщин 142, домов 103». Воно було в оренді в поміщиці Павлини Чарковської.
У найдавніших відомих документах Антонівка згадується з 1781 року. В архівному документі «Раздел Почтовой Дороги через Уманскый Повіть» за 1829 рік це поселення згадується як «невеличке», у якому проживало 269 осіб, діяла дерев'яна Богословська церква. Назва походить від імені власника земель, або першого поселенця на ім'я Антон. У 1857 році князь А.Любомирський приєднав Антонівку до Буків. У 1864 році дослідник нашого краю Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення: «Антоновка, предместье Буковь, в 12-ти верстах от Иваньки, тянется вдоль реки Тикича. В предместье Антоновки церковь Параскевская, деревянная же, 6-го класса; земли имеет 36 десятин; построена 1781 года, в ветхом состоянии»...
Селище міського типу, зафіксовано істориками з 1515 року. Відомі прізвища, основа яких вказує на те, що в побуті давніх слов'ян було особове ім'я Бук, як у болгарських і російських: прізвища - Букові спільно з Буковський. В українців, лужицьких сербів і чехів ім'я Бук від імені батька стало прізвищем, дане ж українське прізвище давнє: відоме в Чигиринському полку. Назва деревної рослини «бук» виникла від власного імені Бук, яким нарекли її давні слов'яни та яке стало називним словом. Це ім'я або прізвище є й у назвах сіл їх засновників, наприклад, Клен, Яворів, Ясенів, Грабів, Дубова, Липа. Отже, Буки походять від ім'я чи прізвища засновника. Після зведення наприкінці XVI століття замку в Буках, місцевий край було названо Буцьким ґрунтом...
