Якщо Ви бажаєте добавити коментар до певної статті сайту - напишіть нам у розділ Лист адмінстратору і ми розглянемо Ваш коментар. Якщо там не буде різних "дурниць", ми обов'язково його добавимо.
Микола. Це ж хто у нас такий "Регіональний"? Завжди хочеться запитати- що ви зробили для Маньківки? Язики чесати всі можуть. Занадто вже в останніх текстах відчувається Кононенко. А що вона зробить для району? хто вона взагалі. Що може? Відповідь- НІЧОГО. Просто їй те ж потрібен ранг а головне зарплата. і 10 окладів до пенсії. Це такі як вона та ті хто пише всю оту лободу ганьбите партію регіонів
Здається, вже й жнива закінчилися, а в агронома турбот не зменшилось, постійно зайнятий, постійно в полі. Народився Василь Георгійович у сім’ї хліборобів села Полівка. Безтурботне дитинство пролетіло швидко так, як і в усіх сільських дітлахів, хлопчаком допомагав у жнива на колгоспному току, а в 14 років був помічником комбайнера. То і не дивно, що перший запис у трудовій книжці, датований 1964 роком, — комбайнер колгоспу імені Дзержинського. Далі життя склалося так, як і в тисячі інших юнаків його віку: служба в радянській армії. Василь Георгійович про цей період згадує із приємністю. Пам’ятає товаришів по службі, а з Ю.І.Кислицею, який проживає в Борисполі, спілкується й приятелює по сьогоднішній день. Після служби за направленням колгоспу, навчався в…
Рідне слово — це найдорожчий скарб людства. Цю думку неодноразово підтримували відомі культурні діячі. Але найглибше її розкрив Панас Мирний: «Найбільше і найдорожче добро у кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, багата скарбниця, у яку народ складає і своє дивне життя свої сподіванки, розум, почуття». Нашу українську мову Володимир Самійленко назвав «діамантом дорогим», Дмитро Білоус — «дивом калиновим», а Володимир Сосюра — «мовою солов’їною». Вона — «життя духовного основа», підкреслював Максим Рильський. Олесь Гончар наголосив: «Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її»…
Нещодавно відбувся III тур районного правового конкурсу «Подорож до алеї правових знань». У ньому взяли участь переможці двох попередніх турів, що проводилися у школах. За результатами, на даний етап змагання вийшли обидві Маньківські та Молодецька школи. Знання правознавства та конвенції ООН дитини захищали 10 маньківчан та 2 учні Молодецької ЗОШ. Складність питань зростала, а кількість учасників все зменшувалась. Напруга тривала. Кожен учасник залишався сам на сам зі своїми знаннями, але як будь-яке змагання і це прийшло до завершення. Лауреатом стала учениця 6-А гімназійного класу НВК «ЗОШ І-ІII ступенів — гімназія» Тетяна Журавель…
Селище засновано в 1922 році переселенцями із сусіднього села Попівка. Назва походить від зеленого гаю в урочищі Сіножаття, де зводили перші хати 70 родин на землях пана Матковського. На кожного члена сім’ї нарізалася десятина чорнозему. Землевпорядкуванням нового поселення займалося подружжя Володимира Антоновича та Любові Авдіївни Лотоцьких. Першими мешканцями стали: Петро Антонович Лановенко, Василь Савович Накльока, Роман Андрійович Зух, брати Євмен Патрикович і Микола Патрикович Низькодуби. У 1925 році тут споруджено восьмирічну школу, а в 1930 селяни організували колгосп, пізніше об’єднаний з попівським, першим головою якого був Данило Олександрович Сокіл. Спеціалісти господарства за короткий час спорудили корівник, телятник, конюшню…
Село відоме з 1640-х років XVII століття. У 1768 році тут нараховувалося 42 двори, де мешкало 252 душі, а в 1783-му було 67 дворів, в яких проживало 381 чоловік. У 1864 році Л.Похилевич так писав про село: «Деревня Тимошовка причислена к Иваньковскому приходу, лежащая двумя верстами выше по ручью Маньковки. Жителей обоего пола — 393; земли — 1533 десятин, принадлежит деревня Флориану Ярчевскому». У 1900 році в селі було 66 дворів; проживало: чоловіків — 226, жінок — 251. Тоді тут діяли каплиця, водяний млин; селян обслуговувало Буцьке поштове відділення. У 1905 році село приєднано до Іваньківської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні тут було 990 десятин. На початку XX століття зведено церкву, де й понині правлять службу. У 1913 році в селі мешкало 1263 особи; діяла церковно-приходська школа. Продажем та виробництвом товарів і послуг займалися 2 магазини „Бакалія і мануфактура"; до послуг населення була ткацька майстерня…
Село виникло в першій половині XVII століття як «новоосаджене село Росолівка». Це стосується призначення на посаду пароха місцевої церкви на честь Апостола Якова священика Симеона Усаковського (Гусаковського), який походив із села Потоки на Віниччині, де народився в 1729 році. Село згадується і у зв’язку з закладенням у 1742 та освяченням тут наприкінці 1755 року животівським уніатом протопопом Корнилієм Шпановським місцевої греко-католицької церкви св. Апостола Якова, брата Господнього та призначенням до неї священика Симеона Усаковського. Приєднана до православ’я у 1768 році. На той час тут налічувалося 50 дворів та 116 хат. У польськомовному оригіналі документу, який містив у собі фундаційний привілей і презенту, надану фундатором Ф.С.Потоцьким священикові С.Усаковському, поселення назване Nova colonia Rosolovka (у перекладі «слобода Росолівка»)…
Селище постало як Червона Рудка в 1927 році. У часи заселення цю місцевість називали Глибоким Яром. Перших жителів поселення було близько двадцяти сімей, але з часом їх кількість збільшилася втричі. Назва, можливо, походить від покладів у цій місцевості червоної руди, зокрема, марганцю й бурого вугілля. Можливо — вохри, тобто природної мінеральної фарби червоно-брунатного кольору, яку на Маньківщині називають «рудкою» і нею ж обмащували хліви, льохи та розмальовували стіни в оселях. У 1929 році в селі засновано колгосп «Промінь Жовтня», де в новозведених приміщеннях вирощували гусей, коней, свиней, овець, велику рогату худобу. У 1962 році тут відкрито початкову школу, у якій навчалися 40 дітей. У 1976 році в поселенні проведено телефонну лінію. Припускають, що поблизу селища проходили знамениті Змієві вали, що захищали Маньківські землі від загарбання її території кочовими племенами.
Село відоме з середини XVII століття. У 1765 році в селі закладено й освячено на новому місці животівським уніатом — протопопом Василем Кремезовичем — церкву св. Івана Богослова, яка приєднана з унії до православ’я в 1768 році. У 1775 році тут налічувалося 100 дворів та 110 хат. Церква діє й нині. У 1795 році тут мешкало «283 чоловіки та 244 жінки, які займали 110 будинків, діяла церква та млин». У 1864 році Лаврентій Похилевич писав: «Роги, село в 4-х верстах от Косеновки. Жителей обоего пола 1210; земли 3005 десятин. Принадлежит титулярному советнику Льву Доминикивичу Русецкому. Церковь Богословская, деревянная, 5-го класса, земли имеет 63 десятини, построена 1780 года.» У 1900 році в селі Роги, де протікала річка Ревуха, а ставок належав власниці поміщиці Вінницькій; тут було 340 дворів, а мешканців значилося: чоловіків — 1048, жінок — 946. На той час у селі діяли: церква, школа грамоти, два водяних млини та сім вітряків.
Село виникло в середині XVII століття, а в 1774 році тут освячено церкву в православ’ї Різдва Божої Матері, яку того ж року відібрала унія. Назва поселення, ймовірно, походить від покладів у цій місцевості калієвої солі — поташу. У 1864 році Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення: «Поташ, село в 4-х верстах от сел Паланочки и Романовки, также окружено лесами, при вершине ручья, при селе Гордашовке впадающего в Тикич. Жителей обоего пола 612; земли 2871 десятина. Церковь Богородичная, деревянная, 7-го класса; земли имеет указную пропорцию; построена в 1771 году. Колокольня при ней выстроена в 1858 году графом Шуваловмм.» Залізничну станцію з однойменною назвою відкрито 15 липня 1891 року, що розташована на ділянці Христинівка — Шпола…
Село відоме з середини XVII століття. У 1751 році тут зведено дерев’яну церкву, у селі вже мешкало в 300 хатах 748 чоловік, які мали 2723 десятини орної землі. У 1760 році закладено й освячено на новому місці животівським уніатом — протопом Василем Кремезовичем церква Покрови Божої Матері. її приєднано до православ’я 1768 року. Того ж року в селі налічувалося 87 дворів і хат. У 1768 році тут було 125 дворів, у яких мешкало 750 душ, а 1783-го — лише 70 дворів, де проживало 559 чоловік і жінок. У 1864 році Лаврентій Похилевич писав:„Поповка, село в 4-х верстах от г. Буков, при ручье, за селом Кривцем начавшемся. Жителей обоего пола 748; земли 2723 десятини. Принадлежит Станиславу Карловичу Иотейке (латинского исповедания). Церковь Покровская, 6-го класса; земли имеет 74 десятины; построена 1751 года"…
