Село вперше згадано в 1763 році в зв’язку з наданням місцевій парафії фундушевої грамоти; назва походить від березових гаїв, що й нині милують око жителів та гостей своєю незрівняною красою.
У 1764 році тут закладено й освячено на новому місці сокальським протопопом уніатським Левом Пліскевичем церкву св. великомученика Димитрія. Перейшла з унії до православ’я в 1768 році.
У 1768 році тут було 114 господарств, у 1783 — 77, а в 1784 проживало 553 мешканці.
У 1864 році дослідник нашого краю Лаврентій Похилевич записує:
«Березовка, село при реке Тикиче, в 3-х верстах ниже местечка Буков. Жителей обоего пола: православных 700, римских католиков 8, евреев 8, земли 2346 десятин. Церковь Дмитриевская, деревянная, 7-го класса; земли имеет 71 десятину. Построена 1764 года».
У 1900 році Березівка, Іваньківської волості мала 109 дворів; число мешканців: чоловіків -506, жінок — 498. Тут діяли церква, два водяних млини, маслобійня.
У1905 році Березівка належала до Іваньківської волості Уманьського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення було 1908 десятин орної землі; дворів було 230.
У 1913 році в селі мешкало 1118 осіб; діяла церковно-приходська школа; працювало два млини. У 1960-х роках довкола села виявлено глиняний посуд періоду трипільської культури, височіло шість курганів.
На 1 січня 2005 року кількість населення за даними сільської ради становило 562 чоловіки.
Героями пишається район
Володимир Пилипович Підзигун, народився 11 квітня 1923 року в селі Березівка. Отримав середню освіту. На фронтах Другої світової війни з 1939 року: командир відділення розвідки 472-го артилерійського полку (42-а стрілецька дивізія, 33-я армія, 2-й Білоруський фронт) старший сержант Подзигун В.П. в наступальному бою біля с. Козяни (Дубровенський район Вітебської обл.) 14 листопада 1943 року знищив ворожий дзот, а обслугу іншого взяв у полон, замінив вибулого пораненого командира батальйону.
23 грудня 1943 року проник у тил ворога, блокував бліндаж, у рукопашній сутичці знищив гітлерівця, іншого взяв у полон. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 22 серпня 1944 року.
Після війни Володимир Пилипович продовжував службу в армії; з березня 1961 року — в запасі. Жив і працював у Білій Церкві. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ст., Червоної Зірки, медалями. Його ім’ям названа школа в селі Жуляни Гродненської області.
На сільському кладовищі покоїться тлін двох медсестер. Офіційних даних про них немає, як розповідають старожили, одна з них — Ігнатенко Марія, родом з Ладижинки, Уманського району.
