За землю селяни Маньківщини боролися давно. Не все нам відомо про їхню боротьбу. Про це дещо розповідають справи Центрального державного історичного архіву України.
У 1905 році велика революційна хвиля прокотилася безмежними просторами царської Росії. Більшовицька партія працювала в гущі народу, організовувала його на боротьбу з визискувачами.
Велику роз’яснювальну й організаторську роботу здійснювала в колишньому Уманському повіті, до складу якого входила територія теперішнього Маньківського району, Уманська організація Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). Революційні листівки, видані в Умані, тисячами примірників розходилися по селянських хатах і розносили більшовицьку правду про завдання революції.
І в селах були передові селяни, які ставали до лав відданих борців революцій Уманську організацію РСДРП, за словами київського віце-губернатора, селяни всього повіту визнавали за свого ватажка.
Жив у селі Подібній Леонтій Миколайович Коваль.
В 1905 році йшов йому сорок другий рік (народився 20 лютого 1865 року). Хоч освіту мав таку, що сяк-так умів читати й писати, але в його серці горіла жадоба до волі. Якось Коваль встановив зв’язки з Уманською організацією РСДРП і став активним пропагандистом у рідному селі.
Знайшовся зрадник і доніс у поліцію про його революційну діяльність, про те, що 4 грудня 1905 р. роздавав селянам листівки.
Коли прибули в Подібну жандарми і зробили обшук у хаті Коваля, то знайшли у нього ще сім листівок. «Як відібрати землю у поміщиків і уділів (казни)», «До всіх робітників і службовців станції Христинівки» і «Чого хотять люди, які ходять з червоними прапорами».
Листівки були надто небезпечні для царського режиму, бо ішсалося в них ось про що: «Видно, без землі доведеться загинути, пропасти з голоду всім, як уже умирають не в одному селі, — писалося в першій листівці. — Правда на боці селян, бо людина народилася не на муки, вода й земля не для одного царя та панів існують на світі. Тільки проти цієї правди у царя з поміщиками є двадцять кривд».
Але треба добре затямити, що «без повстання із зброєю в руках не утримати нам у своїх руках поміщицької і казенної землі…
Обирайте свої комітети і приєднуйтеся до єдиної справжньої партії робочого люду, до Російської соціал-демократичної робітничої партії. А, об’єднавшись у братерську спілку, піднімемо велике повстання із зброєю в руках… Проснімося ж, браття! Сміливо й дружно за нашу святу справу.
Здобудемо волю, помстимося катам. А весною з плугами — на вільну землю, яку ми цілими віками поливали кров’ю і потом для ненависного панства».
Такі листівки були небезпечніші за бомби. А малописьменний селянин Леонтій Миколайович Коваль був надто страшним для царизму. Ось тому-то його заарештували й запроторили в тюрму.
29 грудня 1905 р. такі ж листівки було розкидано на вулицях волосного центру Маньківки. Поліція встановила, що Грицько Зіновійович Монько і Борис Панасович Проскурін давали багатьом читати революційні листівки і газети. Другого дня, почувши про небезпеку, вони зникли з села.
Царизмові вдалося придушити революцію. Щоб викорчувати всілякі спроби розгортання революційного руху, царська влада оголосила в 1906 році всю Київську губернію на військовому стані.
До Уманського повіту прислали каральні військові загони і призначили тимчасового військового генерал-губернатора. Лютував терор у селах. Проте революційна боротьба тривала.
23 серпня 1906 року в Іваньках трапилося таке.
Селянин Родіон Оверкович Павленко, як він згодом розповідав на допиті, вийшов серед ночі (на 25 серпня) надвір. Аж хтось проти його воріт засвічує сірники.
Я думав, що це сільські парубки і взяв палицю.
- Хто там?
- Свої, товариші.
Два добре одягнених чоловіки в пальтах і капелюхах, на дорозі стояв фаетон, візник, а біля нього теж стояв добре одягнений чоловік. Я живу з самого в’їзду в містечко з Маньківки, трохи вище волості.
Вони у мене розпитували, де волосне правління, де урядник, де живе волосний старшина і директор цукроварні. У кожного з них був у руках револьвер. Після цього приїжджі дали Павленку друковані листівки й поїхали.
Жорстокими розправами царизмові вдалося придушити революційний рух. Але ж то в одному селі, то в іншому тривала революційна діяльність, готувалися до дальшої боротьби з силами старого режиму. Так, у листопаді 1907 р, поліцейський агент познайомився на станції Христинівці з кондуктором Пирогівським, який був родом з села Молодецького.
Цей агент прикинувся за «політичного». Розговорилися, і Пирогівський сказав, що в селі Молодецькому відбуваються революційні сходки. Поїхав агент у село, а там знайшов свою людину, якогось куркуля, що був членом чорносотенного «союзу руського народу».
Він і розказав, що 19 жовтня відбулася сходка в Молодецькому, на якій були присутні 18 селян і Пирогівський. Проводити це зібрання приїжджав з Умані учень з училища садівництва. Більших відомостей про діяльність підпільників у Молодецькому дізнатися не вдалося.
На жаль, подані тут відомості за архівними документами уривчасті. Ми не знаємо також про дальшу долю і 3.Монька, Б.О.Проскуріна, Пирогівського, які проводили революційну пропаганду на Маньківщині.
А, мабуть, ще є в селах люди, що їх знали, може є їхні родичі, які могли б доповнити багато чого.
Г.Храбан
Матеріали з історії Маньківського району
Маньківка, 1993 р.
104 аркуші
