Ця страшна подія нібито сталася у селі Вікторівка під час війни. Три жінки ходили до однієї чаклунки просити, аби вона зробила так, щоб їхні чоловіки повернулися живими з фронту. Звичайно, молодиці занесли їй гостинці.
— Добре, зроблю вам, — сказала чаклунка. — Ідіть додому і на отому перехресті ви зустрінетесь зі своїми чоловіками.
І дійсно, повертаючись назад, на тому перехресті, що назвала чаклунка, жінки побачили своїх чоловіків.
Вони стояли живі, здорові. Жінки дивувались, як ворожка могла отак зробити. Привіталися, обнялися. Раді розійшлися по домівках. А одна жінка забігла до своєї матері.
Ой, мамо! Мій Семен із фронту повернувся. Давайте пляшку і закуску. Він голодний, треба його нагодувати.
І похвалилася матері, що зустріч з чоловіком влаштувала ота чаклунка.
Це ота баба?
Ага, мамо…
- Ох, дочко! — похитала головою стара. — Може ти рано радієш. Я знаю ту бабу, відьма вона. Уже не одним таке робила. Знаєш, доню, коли прийдеш додому, вріж хліба і ніби ненароком кинь скибку на підлогу.
А коли нагнешся, щоб її підняти, непомітно для чоловіка, подивися на його ноги. Коли ж побачиш замість людських ніг ратиці, не давай знаку, що помітила. Знайди якусь причину, аби самій вийти з хати. А потім мерщій до мене тікай.
Так вона й зробила.
Впустила на підлогу скибку хліба й нагнулася за нею.
А чоловік:
- Не піднімай, він забруднився. Кіт підбере.
Але жінка нагнулася і непомітно глянула… А у чоловіка замість ніг ратиці. Гм… Зверху весь такий, як рідний, добре знаний нею чоловік, і виходить, що то зовсім не чоловік, а сатана.
«От тобі й баба! Ну і відьма», — подумала жінка і далі зробила все, як наказала їй мати.
— Любий, я тобі огірочків з льоху принесу.
- Не треба, кохана, побудь біля мене.
- Та я хутко. І тільки він її бачив.
Вранці селом покотилася звістка: дві жінки померли. Ті самі, які ходили до чаклунки. Третій, дякуючи матері, вдалося уникнути смерті.
Ми можемо цьому не вірити. Проте, є люди, впевнені, що так і було. У всякому випадку маньківський священик мені сказав, що таке могло бути справді…
