Село відоме з середини XVII століття. Спочатку тут знайшли притулок втікачі з Західної України та Білорусі, що поселилися потай од влади серед лісу.
Згодом до них приєдналися запорожці-козаки, які ховалися від переслідування після знищення імператрицею Катериною II Запорозької Січі.
Згодом біля річки виник хутір Молодець, пізніше село стало називатися Молодецьким. У 1775 році в селі було 100 дворів та 160 хат.
У 1756 році животівським протопопом-уніатом Корнилієм Шпановським освячено церкву святителя Христового Миколая. У 1768 році її приєднано до православ’я. 1795 року, за Актом перепису, тут проживало „577 чоловіків та 490 жінок, які мешкали в 201 хаті".
Лаврентій Похилевич у своєму „Сказаний…" у 1864 році занотував про Молодецьке: «Село в 3-х верстах от села Старих Бабанов, при безымяном ручье, текущем в Бабанку. Жителей обоего пола 1589.
Церковь Николаевская, деревянная, построена 1799 года; земли имеет 36 десятин. Жалованье причту і назначено 194 рубля».
У 1900 році в Молодецькому, Краснопільської волості Уманьського повіту Київської губернії було 550 дворів; кількість мешканців: чоловіків — 1364, жінок — 1265. На той час тут діяли церква, церковно-приходське училище, вітряк та 3 водяних млини. Село розкинулося на берегах річки Колодична.
У 1903 році селяни зібрали по 50 копійок і своїми силами збудували церковнопарафіяльну школу на два класи.
Ось як переповідала про роки навчання І.І.Ковба, жителька села: „У тісній кімнаті на низьких дубових лавах сиділо 69 хлопчиків і 3 дівчинки. Навчала дочка попа Ніна Дмитрівна Успенська. Діти ходили до школи один рік, рідко хто два-три. Уміє хлопець читати й сяк-так писати своє прізвище — досить.
У школі вивчали азбуку, російську мову, Ветхий й Новий заповіт та церковне богослужіння. Грамотних у Молодецькому було 10 чоловік. Село передплачувало лише дві газети: одну одержував піп, другу — сільський староста. 3 п’ятисот дітей села школу відвідувало 2.
У 1905 ропі село Молодецьке відносилося до Краснопільської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення знаходилося 3283 десятини; на той час у селі було 604 двори.
У 1914 році земство (орган місцевого управління) звело нове приміщення на 6 класних кімнат і відкрило двокласну школу. Завідувачем був Л.Н.Бондаренко, який разом з учнями біля школи посадив фруктовий сад.
9 травня 1969 року в центрі села споруджено обеліск Слави, зведений на пам’ять 246-ти воїнів-односельчан, які загинули в роки Другої світової війни (1941-1945).
1 вересня 1977 року в селі відкрито нове адміністративне приміщення. Тут розмістилася контора правління колгоспу, виконком сільської ради та відділення зв’язку. Поблизу села виявлено поселення трипільської та черняхівської культур, залишки глиняного інвентарю.
На 1 січня 2005 року кількість населення за даними сільської ради становило 1714 чоловік.
