Гримнув постріл, почувся протяжний стогін, і жінка, обливаючись кров'ю, впала мертвою.
- Панночку, що ви наробили? — заголосила молода покоївка. — То ж тітка Марфа, колишня ваша покоївка!
- Хай хамка не ходить там, де гуляють панські ноги, — процідив крізь зуби вбивця, повісив на плече рушницю і пішов далі просторою алеєю парку.
Цей звірячий вчинок, як розповідають скупі рядки архівних документів, відбувся в селі Антонівці нашого району в кінці травня 1905 року.
Антонівський поміщик Дзевановський жив у двоповерховому палаці і мав у своєму користуванні 1.717 десятин найкращої землі, великий плодовий сад, ліс, ставок і два водяних млини.
А селяни задихалися від безземелля, численних податків та інших залишків кріпосництва.
Племінник Дзевановського і його єдиний спадкоємець проводив розпутне життя в. Петербурзі.
Незадовго до описаної трагедії старий Дзевановський писав у Петербург до племінника: «Треба, щоб ти, хлопче, приїхав додому. Годі тобі там гуляти та за столичними панночками волочитися. Тут необхідно обміркувати, що будемо далі робити, бо це бидло починає щось дуже гомоніти. Аби щось з нашим маєтком не трапилось».
І молодий Дзевановський приїхав. На його відзнаку пани гуляли до півночі, а ранком після ситного сніданку вони пішли на прогулянку в парк. Молодий Дзевановський захопив з собою рушницю.
Це був чудовий травневий ранок. Яскраво горіло сонце-Навкруги — пахощі квітів, веселий переспів пташок. Марфа Мартинюк поспішала додому. Під пахвою несла вузлик гостинець для синка, який був її єдиною втіхою.
Важка доля склалася в цієї жінки. З молодих літ знівечила своє життя в панських наймах. Кілька років тому одружилася з таким же панським наймитом. Та сімейного щастя не зазнала. Через рік чоловік помер, а на руках залишився маленький Яша.
Цього ранку вона пішла на базар щось купити і швидко поверталася назад, бо знала, що дитина вже проснулася. Щоб скоротити шлях, пішла навпростець через панський сад. Тут і застрелив її панський недолюдок.
Присутній при цьому старий Дзевановський цинічно зауважив:
- Хоч ти, хлопче, і влучний стрілець, але тут трохи погарячився. Коли б ти не наробив клопоту, бо від цих хамів можна всього чекати.
- А з ними панькатися нічого. Хай не сунуть свого рила до панської власності, — зухвало відповів убивця і, не глянувши на свою жертву, закурив сигару.
Звістка про вбивство облетіла села Антонівку і Буки. Люди з ярмарку кинулися прямо до панського маєтку. Пани, не гаючи часу, втекли до Умані, а звідти до Петербурга.
Обурені селяни спалили садибу і вимагали суду над паном-вбивцею. Та замість цього в село прискакали козаки, які вчинили жорстоку розправу над селянами. Це відбулося у 1905 році, коли вся Росія і Україна палали в пожежах селянської революції.
Трудящі Росії піднялися на боротьбу з царизмом і поміщиками. Але розрізнені селянські та робітничі повстання були потоплені в крові.
Після розправи над селянами в Антонівку знову повернувся кат Дзевановський. Селянським потом і кров'ю відбудував зруйнований маєток і ще з більшою люттю знущався над селянами.
Події, що відбувалися тоді, і досі тримаються в пам'яті жителів Антонівки та Буків. Живуть сьогодні в селі і нащадки Марфи Мартинюк, убитої паном.
Ю.Танцюра, смт.Буки.
Матеріали з історії Маньківського району
Маньківка, 1993 р.
104 аркуші
