Село виникло в першій половині XVII століття як «новоосаджене село Росолівка».

Це стосується призначення на посаду пароха місцевої церкви на честь Апостола Якова священика Симеона Усаковського (Гусаковського), який походив із села Потоки на Віниччині, де народився в 1729 році.

Село згадується і у зв’язку з закладенням у 1742 та освяченням тут наприкінці 1755 року животівським уніатом протопопом Корнилієм Шпановським місцевої греко-католицької церкви св. Апостола Якова, брата Господнього та призначенням до неї священика Симеона Усаковського.

Приєднана до православ’я у 1768 році. На той час тут налічувалося 50 дворів та 116 хат.

У польськомовному оригіналі документу, який містив у собі фундаційний привілей і презенту, надану фундатором Ф.С.Потоцьким священикові С.Усаковському, поселення назване Nova colonia Rosolovka (у перекладі «слобода Росолівка»).

Тут же стверджується, що під час нападу та пограбування сусіднього села Красного Кута був шляхтич Росолівський.

Вже в 1768 році, тобто приблизно через 25 років після виникнення, через співзвучність назви села зі словом «Русалка» його перейменували на Русалівка.

У 1830 році село Русалівка, землі та 480 «ревізійних душ» належали польському магнатові Феліксу Пршигодському.

У 1864 році Лаврентій Похилевич так засвідчив про це поселення у своїх записах: «Русаловка, село в изгибе реки Тикича и по ручью Багвы с левой сторони впадающей в поименованную реку, между селами Кислином и Новой Греблей.

Жителей обоего пола: православных 1520, римских католиковъ 3, земли 3238 десятин. Принадлежит Карлу Рокицкому. Церковь во имя св. Апостола Иакова, деревянная, 5-го класса, земли имеет 50 десятин. Построена 1742 года. Куплена в 1849 году от Феликса Пршигодського».

У 1900 році до Русалівської волості входили: с.Багва, с.Рубаний Міст, с.Русалівка, с.Нова Гребля, с.Кислин, м.Антоновка, м.Буки, с.Ризина, с.Софіївка.

Волосне правління знаходилося в селі Багва, пошта до волості надходила через містечко Буки — у  понеділок і четвер.

Того року у волості мешкало 15 688 осіб, у тому числі: чоловіків — 7837 і жінок — 7851, які відносилися до таких віросповідань: 13 097 — православні, 13 — штунди, 89 — католики, 12-німці, 2469 — євреї.

У волості на той час діяло 8 приходів: кам’яна церква і 7 дерев’яних, а також — 7 єврейських молитовних шкіл, 3 церковно-приходські школи та 7 шкіл грамотності.

За волостю тоді було закріплено 20297 десятин чорнозему, у тому числі: під приватні володіння — 11496, селянські наділи — 8242 та монастирсько-церковні — 559 десятин.

У 1900 році в Русалівці, що знаходилася на березі ріки Гірський Тікич, було 478 дворів; кількість мешканців: чоловіків — 1238, жінок — 118. Тут діяли церква, церковно-приходське училище, водяний млин та вітряк.

У 1905 році село відносилося до Русалівської волості, Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні 3058 десятин землі; у селі було 469 дворів.

У 1913 році тут мешкало 2 492 особи; діяли школа грамоти та церковно-приходська. Продажем та виробництвом товарів і послуг займалися: магазин «Бакалія», лісний та склад сільськогосподарських знарядь; до послуг населення був млин.

У 1932 році в селі розпочалася колективізація: створено два колгоспи — імені Калініна та імені Петровського. У 30-х роках закладено й освячено нову церкву, настоятелем якої був гуманіст і просвітитель Сава Богданович.

Припускають, що у верхів’ї Гірського Тікича, саме в районі Русалівки побував сам Геродот! На землях села збереглося сім курганів, що охороняються державою як пам’ятки історії. У селі діє Будинок культури з кінозалом на 650 місць, бібліотека з книжковим фондом понад 20 тисяч примірників, загальноосвітня школа, де навчається 96 учнів.

На 1 січня 2005 року на території села проживало 686 чоловік.



Особистості:


Анатолій Іванович Дробаха

Народився 19 жовтня 1924 року в Русалівці, закінчив семирічну та Багванську середню школи, школі у ФЗО (фабрично-заводська) у Києві.

На фронтах Другої світової війни з березня 1943 року. Командир гармати 823-го артилерійського полку (301-а стрілецька дивізія, 5-а ударна армія, 1-й Білоруський фронт) старшина Дробаха А.І. відзначився в боях за утримання плацдарму на лівому березі ріки Одер у районі населеного пункту Найбарним (11 км східніше м.Врицен, Німеччина).

3-4 лютого 1945 року артилеристи підбили 5 ворожих машин, БТР, знищили роту противника. Із пораненням Анатолій залишався на полі бою. Звання Героя Радянського Союзу А.Дробасі присвоєно 23 березня 1945 року. З 1956 року підполковник Дробаха А.І. в запасі.

У грудні 1971 року його обрано головою Черкаського обкому профспілки працівників державної торгівлі споживчої кооперації і Анатолій Іванович працював на цій посаді до виходу на заслужений відпочинок (1982). Мешкав із родиною в Черкасах, помер 8 грудня 1984 року; похований на міському кладовищі.



Яків Соловейович Скусніченко

Народився 5 лютого 1914 року в Русалівці. Після семирічки продовжив навчання в Уманському педагогічному училищі, а після закінчення — учителював у Чорній Кам’янці та Антонівці.

На фронтах Другої світової війни — з перших днів. 25 вересня 498 стрілецький полк (132-а стрілецька дивізія, 60-а армія, Центральний фронт), де служив капітан Я.Скусніченко, форсував Дніпро в районі Старий Глибів (Козелецький район Чернігівщини).

У рукопашному бою загинув командир штурмової групи, і Яків прийняв командування на себе, очолив атаку. Гітлерівці відступили, але згодом за підтримки авіації, танків та бронетранспортерів кинулися контратакувати: після бою в штурмовій групі капітана Скусніченка залишилось сімдесят три бійці.

На світанку ЗО вересня 1943 року фашисти поновили атаки: в хід пішла трофейна зброя, коли закінчились патрони, командир підняв бійців у рукопашну й знищив чимало гітлерівців, але Яків Скусніченко уже не бачив радісної миті перемоги…

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року заступнику командира стрілецького полку 132-ї стрілецької дивізії 60-ї армії капітану Якову Соловейовичу Скусніченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Похований Я.С.Скусніченко в братській могилі села Косачівка Козелецького району, на Чернігівщині.

Ім’я Героя увіковічено на обеліску слави в рідному селі.