В історичних джерелах Маньківка вперше згадується наприкінці XVI століття. У 1609 році польський магнат М.Калиновський став власником величезної території з м.Уманню й навколишніми поселеннями аж до річки Гірський Тікич.
Йому належала і Маньківка, яка в 1629 році була великим поселенням і нараховувала 949 дворів, тобто тут проживало близько п'яти тисяч чоловік. На той час це було велике місто.
Для порівняння: у найбільших містах України Києві і Львові тоді проживало по 15 тисяч чоловік.
З 1648 року Маньківка — сотенне містечко Маньківської сотні Уманського полку. Селяни й козаки сотні в складі 251 чоловіка під орудою сотника Г.Бовдира в 1648-1654 рр. брали активну участь у народно-визвольній війні українського народу-проти польських гнобителів.
Про Маньківку згадує в своїх-листах до царя Олексія Михайловича Богдан Хмельницький.
Маньківчани брали участь у повстанні 1664-1665 рр.. проти польських гнобителів, яке охопило всю правобережну Україну.
За Андрусівським перемир'ям 1667 р.- Маньківка відійшла до Речі Посполитої. У 1674 р. її зруйнували турецько-татарські агресори. Більшість жителів Маньківки втекла на лівобережну Україну та Слобожанщину.
У 1793 р. правобережна Україна, в тому числі Маньківка, відійшла до Росії. В 1830 р. в Маньківці проживало 2600 чоловік православних і 14 католиків.
В 1838 р. в Маньківці було створено військове поселення. Вона стала центром п'ятої сотні Києво-Подільського округу військових поселень.
Тут містився штаб другого гусарського полку, взвод кавалерії та волосна управа. Селян перетворили у військових поселенців. В 1858 р. військове поселення було ліквідовано і селяни стали державними.
Згідно перепису населення в липні 1872 р. в Маньківці проживало 1437 душ, з них місцевих жителів - 1254, відставних солдатів — 183.
Після того, як у 1891 р. стала до ладу залізнична колія Христинівка - Шпола, а в 1899 р. було збудовано Іваньківський цукровий завод, почали зростати посіви цукрових буряків.
В 1900 р. в Маньківці вже нараховувалося 937 дворів з населенням 4156 чоловік. Основним їх заняттям було землеробство. Селянам належало 5280 десятин землі, церкві — 72. Безземельних було 42 господарства, 35 володіли наділами більше 10 десятин кожне.
На початку XIX століття в Маньківці діяли олійня, 2 млини, 10 вітряків, 2 кузні.
В роки першої російської революції 1905-1907 рр. на території нинішнього району відбувалися селянські заворушення, викликані дальшим зубожінням селян. Так, наприкінці 1912 р. вже нараховувалося 64 безземельних господарств, стільки ж мали лише по одній десятині землі, худоба була в 141 господарстві.
Це якраз припадає на роки Столипінської аграрної реформи.
В роки першої світової війни чимало маньківчан було мобілізовано на фронт. 3 війни не повернулося понад 200 чоловік. Серед селян росло незадоволення. Солдати, які поверталися з фронту, вели серед них відповідну агітацію. Протягом 1917 р. між біднотою і, як тоді називали, куркулями відбувалися сутички за землю та ліс. 24 жовтня та 2 грудня цього року війська жорстоко розправилися з незадоволеними селянами.
Радянську владу в Маньківці було встановлено в січні 1918 р. Першим органом влади був військово-революційний комітет, до складу якого ввійшли колишні фронтовики та активісти: Й.А.Галай, Ф.Ф.Дарієнко, М.В.Кравченко, А.С.Микитенко.
В 1920 р. в Маньківці було 1321 господарство і проживало 5780 чоловік.
В липні 1920 р. в селищі було створено партійний осередок з семи чоловік. Його очолив М. Т. Рябовіл. Партійна організація комуністів району існувала до серпня 1991 р., коли рішенням Президії Верховної Ради України була припинена діяльність Компартії України в зв'язку з серпневим путчем у Москві.
У 1923 р. Маньківка стала райцентром. В 1929 р. тут почали демонструвати кінофільми. В 1930 р. було організовано перші колгоспи. А через рік утворено Потаську машино-тракторну станцію, яка надавала велику допомогу колективним господарствам району. В 1935 в селищі створено автоколону, яка мала 50 вантажних автомобілів. В цьому ж році відкрито радіовузол. На початку 1935 р. почала виходити районна газета.
Про початок Вітчизняної війни, роки окупації розповідається в окремих матеріалах, що друкуються в цій брошурі.
Щодо самої назви селища, то деякі дослідники вважають, що вона походить від імені козака Манька Педоренка, який входив до складу Уманської сотні за реєстром 1649 р. Є перекази, що він був першим жителем даної осади. В інших переказах йдеться про те, що колись тут була корчма, в якій господарювала дружина корчмаря Манька. На її честь і було названо нове поселення.
Не виключено, що назва селища походить від назви річки Маньківка, що тут протікає, а її назва пішла від латинського слова «менк», що означає малий, дрібний. А, як відомо, назви багатьох міст і сіл походять від назви річок.
Є ще версія і про те, що Маньківка названа на честь дочки польського короля Стефана Баторія (Сигизмунда III) Вази Марії, тобто Маньки. Але все це лише версії. Можуть бути й інші.
Матеріали з історії Маньківського району
Маньківка, 1993 р.
104 аркуші
