За всіх часів і в усіх народів було найбільшою святістю, коли лежав хліб на столі.

Його присутність сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід і, навпаки, коли він зникав, — неодмінно приходило лихо.

З давніх часів батьки привчали дітей берегти хліб.
Паляниця, за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на столі.

Будь-яке свято, чи обряд не обходиться без хліба. Народжується дитина — йдуть з хлібом, виряджає мати сина в армію — з хлібом, справляють весілля — гості ідуть з хлібом. Дорогих гостей теж зустрічають хлібом-сіллю.

Ним вже мало хто з молодших вміє випікати хліб. Відходить в історію, забувається це давне ремесло. Жінки на нашій вулиці печуть хліб у газових або електродуховках, — так швидше та й клопоту менше.

А от моя сусідка баба Василина пече хліб у печі. У діда Сергія заздалегідь для такої оказії заготовлені дрова. Найкращими для випічки хліба є ясенові та грабові, від яких добре нагоряє в печі і хліб гарним вдається.

Раз в тиждень з бабиного подвір'я доносяться пахощі ні з чим незрівнянного печеного хліба. І всі, хто проходить вулицею біля двору Телепеньків, діда Сергія та баби Василини, питають: «Це що, баба Васька сьогодні хліб пече?»

І мимоволі пригадуються мої мама, які також пекли добрий хліб, і спогади вертають мене у таке далеке дитинство.

По сусідству я маю змогу дивитися за вправними рухами бабки Василини, коли вона вимішує діжку.

Скільки років тій діжці, і вже й бабка не пам’ятає. Коли тісто підходить, набирає сили, бабка розтоплює в печі.

Правильно розкласти дрова потрібно теж вміти, адже від того, як вони нагорять залежить дуже багато. Ось загоряються дрова і хата наповнюється зовсім іншим запахом.

Вогонь весело грає в печі, зігріваючи її, аж поки вона стане білою. Тим часом хліб підійшов і баба Василина робить з тіста буханці та садить їх у форми, щоб ще раз підійшов. Збиває яйце та змащує буханцям голівки. І тепер хліб сам проситься до печі.

Бабі Василині незабаром 80 виповниться. Скільки хліба перепекла вона на своєму віку, що й не злічити, і духовка є, і газ підвели, а от зрадити своїй печі баба Василина не може, тому й пахне раз у тиждень на всю вулицю бабин хліб.

І ось настає той момент, коли бабця виймає хліб з печі. Кладе на столі. Пахучий, теплий із золотою скоринкою. Це від вогню позолота у нього. Золоте зерно на борошно мололи. А зерно в золотому колоску на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою упивалося.

Золоте проміння сонячне в себе вбирало. Від сонця позолота у хліба. Та чи тільки від нього? Потім баба Василина накриває хліб чистим рушником, щоб відійшов і був м'якенький.

І лежить на столі теплий, пахучий натрудженими рухами баби Василини спечений. Лежить ясний, як сонечко, і ніби промовляє: «Любіть мене, шануйте, їжте та здоровими будьте».

К.Сотніченко, с. Подібна