Напередодні свята працівників сільського господарства вдалося поспілкуватися з агрономом ТОВ «Дзезелівське» Василем Георгійовичем Масловатим.


Здається, вже й жнива закінчилися, а в агронома турбот не зменшилось, постійно зайнятий, постійно в полі.

Народився Василь Георгійович у сім’ї хліборобів села Полівка.

Безтурботне дитинство пролетіло швидко так, як і в усіх сільських дітлахів, хлопчаком допомагав у жнива на колгоспному току, а в 14 років був помічником комбайнера.

То і не дивно, що перший запис у трудовій книжці, датований 1964 роком, — комбайнер колгоспу імені Дзержинського. Далі життя склалося так, як і в тисячі інших юнаків його віку: служба в радянській армії. Василь Георгійович про цей період згадує із приємністю.

Пам’ятає товаришів по службі, а з Ю.І.Кислицею, який проживає в Борисполі, спілкується й приятелює по сьогоднішній день.

Після служби за направленням колгоспу, навчався в Уманському сільськогосподарському інституті, а здобувши вищу освіту і звання агронома, продовжив трудову діяльність на полях Маньківського радгоспу. Вирощував зернові, цукрові буряки.

За неабиякі успіхи в роботі: любов до землі та людей молодого агронома було призначено головою колгоспу у с.Харківка.

На цій посаді, а це майже двадцять років, Василь Георгійович працював не покладаючи рук. Тут показав не тільки талант агронома, а й вміння керівника: було прокладено дороги з твердим покриттям, побудовано медпункт, контору, найбільшу гордість — майстерні (до речі, найперші у районі), для молодих спеціалістів щорічно будували і здавали жилий будинок.

Напередодні свята агроном В.Г.Масловатий оглядається на пройдений шлях з гордістю й говорить, що життя прожито не марно: посадив сад, збудував дім, щорічно плекає поле, дотримуючись сівозмін, з дружиною Ганною Андріївною виростили й виховали доньку Лілію й сина Петра, тішаться успіхами красуні онучки Іринки.

Найбільше у житті любить пшеничне поле, домашній сільський затишок, атмосферу умиротворення далеких юнацьких літ, зігрітих теплом людяності та щирості.


В.Грищук