Село — за вісім кілометрів по дорозі, або — 4 кілометри в напрямку на південний схід від райцентру, його оточує так званий Великий ліс.
Жителі зводили парники, які називали «парні» й вирощували в них молоді дубки, що потім висаджували в лісосмугах не лише Маньківщини, а й інших куточках України.
Від плодів дубовою гаю довкола поселення — жолудів, які слугували мешканцям в «парнях» за посадковий матеріал, і пішла назва села. За три роки до першого заселення жителям Маньківки тут наділяли земельні ділянки — відруби.
Засновано село навесні 1927 року — тут відразу почали зводити будівлі й першими поселенцями стали маньківчани Андрій Омелькович Родак, Остап Несторович Ярун, Марко Іванович Синільник, Іван Ульянович Гарматюк та Григорій Іванович Хльобас.
Село належало до Маньківської селищної ради.
У 1929 році організовано колгосп «За краще життя», першим його головою обрано Андрія Олександровича Родака.
Поблизу села знайдено уламки глиняного посуду — сліди поселення трипільської, а також черняхівської культур.
Ґрунтова дорога пролягла лісом, у напрямку Жолудькового відразу за Маньківкою. Обіч шляху стоїть мішаний Великий ліс, однак, серед деревостою переважають гіллясті дуби — їх тут чимало: високі та товсті, у два обхвати, понині до лісового царства, що обійняло Жолудькове з усіх боків, люблять приходити мешканці довколишніх сіл, аби помилуватися квітучими галявинами на окраїнах, назбирати грибів — білих, піддубників, або просто відпочити, організувавши пікнік.
Село виринає зненацька: крайні хати із-за крислатих та високих вишень проглядаються лише дахами. Однак, вулиця пустинна: гуляє вітер, господарюючи безлюдними подвір’ями…
Це єдине в районі поселення, де в післяреволюційний час, коли розгорнулася компанія насадження лісосмуг од вітрів, у парниках, або, по-місцевому, — «парнях», селяни вирощували з жолудів молоденькі дубки. Потім деревця розвозили в далекі куточки держави, здебільшого — у південну частину колишнього Союзу.
Напередодні Другої світової війни тут жили заможно: голодомор не забрав жодною життя — це єдине село району, де люди не вмирали від нестачі продуктів.
Гриміла трудова слава ланкової О.Шоріної, комбайнерів А.Полюги та В.Гарматюка, радував сільчан вправністю водій колгоспу «Нове життя» О.Гоменюк. Для послуг 271 жителя тут працювали дитячий садок, магазин, фельдшерський пункт.
А двері Будинку культури не закривалися і в будні: про голосистий хор-ланку місцевих буряківниць під керівництвом П.Александрова й художнього керівника А.Кобенка знали далеко за межами району. Але ж не тільки співали дівчата: шістсот, а то й сімсот центнерів з гектара цукристих збирали вручну з гектарної площі.
Це може видатися нині за фантастику, але ота стежина до фантастики була торована нелегкими буднями та працею до сьомого поту…
